Згубили неньку-Україну

Панів заморських холуї.

Зі Сходу аж до Полонини

Не має радості в сім’ї.

Немає віри в правосуддя.

Людину мають за скота.

Усюди зло та словоблуддя…

Ні, Україна вже не та.

Не та, яку Кобзар пророчив.

Не та, якою мріяв він.

Вважаю що навряд чи схоче

З труни піднятись неньки син.

Тримаю міцно олівець я,

Бо зброї іншої нема.

Із серця слово правди рветься.

І хай мені за це тюрма

Мовчати я не маю права –

Руйнують неньку на очах.

Згорить ущент козацька слава

І щедру землю вкриє прах!

ШАН