Поліні

Старий достатньо я, і досить лисий,
штанів й сорочок сто порвав-протер,
поемних віршиків своїх в багаття кинув,
гектарів двадцять прочитав газет,
створив мільйон добротних фраз,
й закохувавсь навіки ...еNний раз.

Хитали письмаки знаменні головою, -
«Де запис в фоліантній трудовій? Нема!»
А витратив чорнила банку трилітрову,
в книжках моїх, немов, бульдозер, зокрема
мільярди кубів пересунув-переклав землі -
вміститися могли б швейцарій сім у ній.

Але семидесятий шторм я знову починаю.
Мов, арифметику писання без керма з нуля,
Вночі, один, у кабінетнім лазареті сам я
пишу, пригадую очей не заборонених здаля,
де тричі я молюся, марю хворий, мов, тону,
лиш про одну, одну, про тебе лиш одну.