Я стежкою по першому сніжку іду,

А навкруги ще пахне осінь.

Яке збентеження затримало руду?

Невже те листя, що на гільцях й досі.

Чи, може, осінь в Приазов’ї і живе?

Бо сніг до полудня розтане,

Струмками швидко по дорозі попливе,

А дощ зіграє щось органне…

Іду стежиною, боюся розчавить

Сніжинки, що спадають з неба.

Присутня в цій красі неначе Божа мить!

Та більшого мені не треба.

Не поспішатиму, співає хай душа,

Цей день, можливо, для завершень.

Прийду з прогулянки та напишу вірша

Про сніг у Приазов’ї перший!

ШАН