Я стежкою по першому сніжку іду,
А навкруги ще пахне осінь.
Яке збентеження затримало руду?
Невже те листя, що на гільцях й досі.
Чи, може, осінь в Приазов’ї і живе?
Бо сніг до полудня розтане,
Струмками швидко по дорозі попливе,
А дощ зіграє щось органне…
Іду стежиною, боюся розчавить
Сніжинки, що спадають з неба.
Присутня в цій красі неначе Божа мить!
Та більшого мені не треба.
Не поспішатиму, співає хай душа,
Цей день, можливо, для завершень.
Прийду з прогулянки та напишу вірша
Про сніг у Приазов’ї перший!
ШАН
